Ми часто забороняємо дітям багато речей, або дозволяємо занадто багато. В першому випадку нам здається, що таким чином ми їх оберігаємо, в іншому – даємо свободу дій і виховуємо вільну особистість. Для гармонічного розвитку необхідний баланс в обмеженнях і дозволах.

Де ж та межа дозволеного і забороненого? Як визначити, що можна, а що ні?

На мій погляд, дуже вдалим є правило «Світлофора», який я зустріла в книзі Юлії Гіппенрейтер «Общаться с ребенком. Как?». Правило виглядає так.

Є те, що ми можемо дозволяти дитині робити за будь яких умов — це зелена зона.

Є те, що ми можемо дозволити дитині робити за дотриманням певних умов, наприклад, за присутності дорослих, дозвіл батьків — це жовта зона.

Є те, що заборонено робити дитині за будь яких умов — це червона зона.

Правило працює наступним чином. На листочку ви виписуєте всі побажання і запитання дитини. Наприклад.

  • Чи можна засунути пальці в розетку
  • Чи можна запустити кораблик у ванні
  • Чи можна помити йоршиком унітаз і т. д.

Роботу проводите декілька кілька днів, обережно занотовуючи всі побажання. Після того, як максимальна кількість пунктів записана, розподіляєте їх по зонах.

Що можна робити завжди (і не питати дозволу — зелена зона), що потребує обговорення умов і дозволу – (жовта зона), і що категорично заборонено, шкодить здоров’ю, життю, порушує цінності сім`ї і т. д. (червона зона).

Якщо вік дитини дозволяє, ви можете обговорювати кожний пункт по мірі виникнення ситуації. Наприклад, якщо дитина просить роздивитися гострий предмет, ви пояснюєте, що це можливо, але тільки з вашого дозволу і в вашій присутності. І це стосується всіх схожих предметів. Якщо дитина занадто маленька, ви для себе визначаєте «колір» правила, і дотримуєтеся його поки дитина дорослішає. Але завжди пояснюєте свою позицію.
Дуже важливий момент заключається в тому, що «Кольори» правил повинні діяти і для вас.

Дотримуватись їх повинні всі члени сім`ї. Правило не може стрибати з зони в зону в залежності від того, у кого в гостях сьогодні дитина.