Чи знайома вам ситуація, коли ви постійно приховуєте свої почуття? Сваритесь з чоловіком за закритими дверима, коли діти сплять, терпите образу і біль, намагаючись посміхнутись, приховуєте злість, ховаючись за мовчанням та маскою байдужості. А коли раптом якась з емоцій проривається, дитина, спостерігаючи за цим, дуже дуже лякається. Ви відчуваєте себе поганою мамою і обіцяєте собі ніколи більше при дітях не проявляти емоцій.

Давайте розбиратися, чи правильна така стратегія, чи корисна вона дітям, чи убереже вона їх від переживань?

По-перше, якщо ви вважаєте, що добре приховуєте свої емоції, ви помиляєтесь. Діти – прекрасні психологи, вони краще за дорослих вміють «читати» почуття. Інколи вираз обличчя мами може краще заспокоїти, ніж слова чи крики. Для дитини важливо, щоб їм було зрозуміло усе, що вони бачать. Якщо діти бачать щось таке, що не можуть пояснити, чого нема в їх «карті світу», вони нервуються і непокояться. Дуже важливо, щоб діти завжди знали, що цей вираз обличчя означає, що мама сердиться, а цей – мамі боляче чи мама втомлена. Тому, щоразу, коли дитина запитує, що трапилось, завжди треба пояснити, що відбувається.
Головне правило такої розмови — пояснення причини такої поведінки.
Наприклад.
— Я серджусь, тому що, я стомлена.
— Я непокоюся через те, що ти хворієш, а я тебе дуже люблю.
Важливо, щоб ви не соромились описувати переживання, адже діти навчаються лише на прикладі близьких, і їм потрібен приклад для наслідування.

По-друге, змалечку прививайте дитині знання про те, що проявляти свої емоції це правильно. Важливо, щоб ви і діти розуміли, що сама емоція і дія – це різні речі. Емоції ми не можемо контролювати, вони просто є. А от дії і те як вони проявляються – можемо. Завжди треба пояснювати, що дії бувають різними. Можна сердитись і обговорити це з тим, через кого сердишся, а можна сердитися і вдарити свого кривдника. В першому випадку це правильна і корисна стратегія, в іншому – деструктивна, і призводить до негативних наслідків.
Звичайна ситуація з практики. Ви заборонили дитині щось зробити чи взяти. Дитина вона розгнівалася та вдарила чи вкусила вас. Важливо в такій ситуації пояснити дитині, що гніватися це нормально, а от спосіб, який вона вибрала для виявлення злості вас образив. «Я розумію, ти гніваєшься. Це нормально, а от битися заборонено, мені боляче і це мене ображає».

По-третє, вчіться називати емоції: свої і дитячі. Діти переживають всю гамму почуттів, як і дорослі, тільки дорослі можуть собі в голові сказати «я зніяковіла» чи «мені сумно», а діти, якщо їх не привчити, не зможуть собі пояснити що з ними відбувається. За дослідженнями і спостереженнями психологів діти, які не вміють описати і назвати свої почуття виростають досить замкнутими і мовчазними.

Допоможіть своїй дитині пізнати себе і вона обов’язково виросте щасливою!